Oleg Vyshniakov
Цікава стаття, особливо для тих, хто переназиває Донецьк в “Сталіно”…
Треба, щоб знали радєтєлі совдепії, за чий рахунок була “безкоштовна” освіта, медицина, квартири, “дешеві” ціни і тому подібне…
Не лише за сталінських часів, а й у 60-ті, 70-ті, навіть у 80-ті роки, сільські люди були рабами, безпаспортними і безправними. Грошей на руки не видавали, тільки записували трудодні, норма яких підлягала обов’язковому відробленню…
Ось що згадують в інтернеті:
*(—)
– Моя матуся ходила на буряки до 16 листопада, холодної осені збирали буряки (вона ж була на нормі, треба зібрати), а до того все літо сапала 6 гектарів, будучи вагітна мною. Холод, сніг, болото… Руки мерзнуть, і дитина проситься народитися… Господь допоміг, в муках той колгоспний урожай зібрали, а наступного дня народилася я… Все своє життя матуся повторювала : “Діти, вчіться, щоб так тяжко не робили, щоб не мучилися так, як ми”…”
* Михайло Шмаль:
– Колгоспну систему часто називають рабством, але раби хоч би були забезпечені їжею сякою-такою… Це ж – було цинічне щоденне гвалтування людей безкінечною роботою… Пам”ятаю п”ятирічним, як моя мати, що пройшла насильницьке німецьке рабство (де вона була хоч би ситою – доїла корів у бауера), різала уже вдома, на Чернігівщині, заступом для великої рогатої худоби силос у глибоких ямах: холод, страшний сморід, сирість, тяжка нежіноча праця, а вдома – задубіла селянська хата із сніговою намерзю на вікнах на палець (топити було нічим!) і порожні полиці, бо ж за працю отримувала міфічний трудодень… Таких жінок у селах була добра половина, бо ж війна вибила чоловіків… Ось так зростало і моє покоління…
* Naumova Svitlana:
-Мій рік народження 1957. Я пам’ятаю, як мама покійна не могла волосся моє в коси зранку в школу заплести, так боліли руки після дойки корів. Ніяких апаратів не було. 40 колгоспних корів щоденно вранці і вечором . А ще потрібно було їх накормити. Я допомагала влітку волочить клєвер, силос і комбікорм для тієї скотини. Тітка працювала на полі на буряках. Норми були вище людських можливостей. Пололи їх ціле літо, а восени трактор тільки підорював, а жіночими руками ті пудові буряки з землею потрібно було видерти, скидати на кучу. А потім весь листопад в холод і дощ чистити, і на кузов автомобіля погрузити. Ніхто не вірив, що в Німеччині цей процес вже давно механізований. Що одна людина справляється з цілим полем.
Автор: Валентина Коваленко
