Вона втратила двох синів-військовослужбовців, а пізніше і сама вирішила стати на захист держави. Людмила Гульцо півтора року несе службу у Сумському прикордонному загоні. Про шлях до військової служби на яку вирішила піти через своїх дітей, розповіла з нагоди Дня матері, який в Україні відзначають у другу неділю травня.
Останні півтора року Людмила Гульцо змінила вчителювання на службу у Сумському прикордонному загоні.
“Так як мої сини пішли служити, були військовослужбовці і потім сталася трагедія, то я вирішила піти по їхнім стопам і спробувала стати військовослужбовицею”, – розповідає прикордонниця Людмила Гульцо.
Обидва сини Людмили були десантниками. Старший Іван помер від хвороби, молодший Артем через два роки загинув у Верхньоторецькому на Донеччині у 2017-му році. Обидва сини померли у віці 24 роки. Весь час, говорить Людмила, думала про те, аби піти їхнім шляхом.
Людмила Гульцо військова
Фото: Суспільне Суми
“Думали помститися, але у мого сина залишилися два сини, мої два онуки. Старшому було три роки, а молодшому вісім місяців. Так як дружина залишилася одна, то треба було їй допомагати. Ну і трішечки себе відновлювала”, – пояснює військова.
Майже через шість років після загибелі молодшого сина, каже Людмила, друзі розповіли обставини його загибелі.
“Він був перший, в розвідку пішли і він підірвався на розтяжці, з відірваними ногами зміг по рації попросити допомогу. Завдяки йому ще двоє – врятувались”, – згадує військовослужбовиця.
Людмила 30 років пропрацювала вчителем фізкультури у Дружбівській школі. Саме робота, говорить жінка, допомогла витримати втрату власних дітей.
“Якщо заходиш до школи, шкільний колектив, діти – це інше життя, там забуваєш про все”, – каже жінка.
о
За її словами, зв’язок з учнями підтримує і нині.
“Часто проїжджають повз. Ось дзюдоїсти їхали на змагання у Суми. Вони мною пишаються”, – говорить Людмила Гульцо.
Нині підрозділ Людмили несе службу на одному з блок-постів Сумського району.
“Мені подобається мій колектив. Всі дружні, взаємовиручка йде, допомога, тільки як скоріше хочеться перемоги вже. Я не скажу, що це складно, ми вже привикли до цієї служби. Як казав мій син: “А хто, як не я?”, – зазначає військова.
“Не дали ворогу зайти до міста”: історія прикордонника з Сумщини В’ячеслава Жигаліна
