Чи погодиться Туреччина передати РФ свої технології по виробництву безпілотників “Байрактар”?
Про можливість передати РФ свої технології по виробництву безпілотників “Байрактар”несподівано заговорив президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Джерело
Старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенія Габер та журналіст Юрій Панченко пояснили виданню Європейська Правда, чому це малоймовірно.
Перше і головне – попри цю заяву, вірогідність передачі РФ технологій з виробництва “Байрактарів” залишається вкрай низькою.
“Байрактари” стали символом військової підтримки Анкарою України проти збройної агресії РФ, їм складали пісні і присвячували узори на вишиванках.
І от тепер Москва посягнула на “святе” – розуміючи, яку реакцію це може викликати з українського боку. Не дивно, що перші вкиди про можливість такої співпраці з’явилися саме у російських ЗМІ.
Водночас, передача РФ військових технологій виглядає дуже малоймовірною і надто ризикованою стратегією для Анкари.
Проте військова підтримка РФ стане порушенням всіх червоних ліній НАТО.
Щонайменше це означатиме втрату надії на розмороження контрактів на продаж до Туреччини винищувачів F-35 та модернізацію F-16. І якщо шанси на отримання F-35 залишаються примарними, адже прив’язані до готовності Туреччини позбутися російських систем С-400, то конструктивна роль Анкари щодо українського питання і попередня згода на розблокування заявок Швеції і Фінляндії на членство в НАТО дали можливість просунутися у вирішенні питання щодо F-16.
Активізація будь-якої військово-технічної співпраці Анкари з Москвою зараз означала би не тільки моментальне замороження цих переговорів зі США, але і додаткові обмеження. Враховуючи нинішній стан економіки Туреччини, проведення транскордонної антитерористичної операції в Іраку і підготовку до аналогічної кампанії в Сирії, новий пакет санкцій – це те, що зараз найменше потрібно Анкарі.
А вони неодмінно будуть навіть у випадку передачі РФ поодиноких екземплярів безпілотника – не те що технологій виробництва!
Крім того, досі Анкара не ділилася технологіями виробництва “Байрактарів” навіть із союзниками. Досі найбільш активно щодо БПЛА розвивалася співпраця з Україною, але і в цьому разі мова йшла про поставки українських двигунів для турецьких “пташок”, а не про повноцінне спільне виробництво.
До того ж, важко уявити, яким чином Туреччина уявляє постачання ударних безпілотників країні, з якою перебуває по різні сторони барикад у низці регіональних конфліктів – Сирії, Лівії та на Кавказі.
Можна лише уявити реакцію Азербайджану на використання Вірменією російсько-турецьких БПЛА у Нагірному Карабаху.
Також такий крок робить реалістичним вкрай небажаний для Анкари сценарій – обстріли позицій турецьких військових турецько-російськими безпілотниками в районі сирійського Манбіджу, де Анкара зараз активно готується до “зачистки” території, не зважаючи на відсутність “зеленого світла” від Росії та Ірану.
Тож, можна припустити, що наступні заяви – щодо відмови постачати БПЛА РФ чи спільно їх виробляти – мали би викликати нову хвилю вдячності Туреччині за її відданість стратегічному партнерству з Україною та співпраці із Заходом.
Безумовно, постачання “Байрактарів” в Україну є важливою підтримкою Анкари у спільній справі стримування російської загрози в регіоні Чорного та Середземного морів. Втім, потенційне скасування планів на спільне виробництво БПЛА не скасовує цілком реальну співпрацю з країною-агресором за багатьма іншими напрямками.
Звичайно, “моментом істини” має стати 5 серпня. На цей день заплановано візит Ердогана у Сочі та переговори із Путіним.
Вже оголошено, що візит присвятять двом основним темам – Сирії та Україні, зокрема, гарантуванню безпечного транзиту українського зерна.
Отже, задачею максимум для Ердогана стане отримання “зеленого світла” на обмежену операцію в Сирії та необмежений доступ українського зерна на світові ринки. На які поступки він готовий буде піти задля досягнення хоча б однієї із двох цілей, сказати важко.
І саме такі домовленості за зачиненими дверима несуть у собі значно більшу небезпеку, аніж випадково (чи навмисно) сказані на камери слова про можливість передачі Росії чутливих турецьких технологій.
Україні ж залишається стежити за тим, чим завершиться турецько-російський саміт, продовжувати фандрейзингові кампанії на нові “Байрактари” для ЗСУ і чекати, коли після Тегерану і Сочі турецький президент відвідає Бучу і Бородянку.
