Чергова спроба Папи Римського Франциска стати “голубом миру” не має нічого спільного з реальністю та грає на руку Росії. В той час, коли Росія щоденно вбиває українців, понтифік стверджує, що “дуже поважає російський гуманізм”.
На шляху з Бахрейну, де понтифік виступав перед сплячим королем (так, шейх Хамад бін-Халіфа ат-Тані задрімав просто під час виступу Франциска у Манамі) Папа Римський провів пресконференцію. 24 канал пояснює, чому слова Франциска так обурили українців.
Що не так зі словами Франциска
Серед головних тем була Росія.
Мене вражає – і тому я вживаю слово “багатостраждальна” – ота жорстокість, яка не притаманна російському народові, можливо… бо російський народ – це великий народ; це (жорстокість) найманців, солдатів, які йдуть на війну як на пригоду, найманців… Я волію думати так, бо маю велику пошану до російського народу, до російського гуманізму. Варто лише згадати Достоєвського, який до сьогодні надихає, надихає християн до осмислення християнства. Я маю велику прихильність до російського народу, як також і велику прихильність до українського народу,
– Папа Римський про своє здивування діями росіян в Україні.
Можна було б відмахнутись від цієї заяви та списати на те, що це “загальні слова”, якби це не сказав Папа Римський. Попри те, що інститут церкви нині переживає глибоку кризу, Папа досі є великим авторитетом серед сотень мільйонів людей і його слова є досі важливими.
Подекуди його вплив навіть можна порівняти зі ще одним зірковим інфлюенсером – Ілоном Маском. Для своєї величезної аудиторії він також є авторитетом. І також, на жаль, говорить про те, чого не розуміє.
Сьогодні, на мою думку, найбільшим лихом у світі є виробництво зброї. Але ж прошу вас! Мені сказали, не знаю, чи це правда, чи ні, що якби протягом року не виробляти зброю, то це поклало би край голоду в світі. Індустрія зброї є жахливою,
– Папа Римський воює з формою, але не змістом.
Не хочу нікого обмовляти, але це торкнулося мого серця: коли згадували висадку в Нормандії, на церемонію зібралися глави держав і урядів. Так, дійсно, це був початок падіння нацизму, це правда. Але скільки юнаків полягли на берегах Нормандії? Кажуть, що тридцять тисяч… Хто згадує про цих юнаків? Війна сіє оце все,
– понтифік маніпулює причинами та наслідками.
Слова Папи Римського – це бажання боротися за “все добре проти всього поганого”, при цьому, особливо не заглиблюючись у контекст. На жаль, це помилка не лише Папи Франциска, але й багатьох інших західних інтелектуалів – як з лівого штабу, так і лібертаріанців.Відтак, заклик припинити виробляти зброю у вакуумі є чудовим, але це утопія і навіть Швейцарська гвардія Ватикану має зброю і не збирається від неї відмовлятися. Також не варто забувати, що завдяки доктрині ядерного стримування Холодна війна не перейшла у гарячу фазу. А якби ті 30 000 юнаків не загинули в Нормандії, то не вдалося б зупинити Гітлера та Голокост.
Парадокс, але інтелектуали чомусь не хочуть про це думати, натомість їхні гучні і пафосні заяви грають на руку сучасним послідовниками Гітлера, а заяви Папи про те, що зброя – це погано, як і загибель на війні, вони подають як те, що “Україні не потрібний ленд-ліз” і “Україна має припинити спротив”.
Питання жорстокості
Понтифік мав би знати, що жорстокість якраз притаманна російському народові. Це довели війни, які вела Росія за останні 200 років – це й наполеонівські війни, після яких дикими росіянами лякали людей у Європі, це й так звана “громадянська війна”, це й Друга світова –зі сотнями тисяч згвалтованих німкень і ешелонами здобичі російських мародерів. Це й війна у Чечні, а насправді – геноцид, а також страшні воєнні злочини у Грузії, Сирії, Україні.
Цей список можна продовжувати, адже російська влада продовжує возвеличувати культ “Побєдобєсія” (різновид культу смерті), толерує геноцид і воєнні злочини своїх “громадян”.
Власне, про це писав Достоєвський у “Братах Карамазових”, переказуючи ще Шекспірову тезу з “Річарда Третього”. Подаємо мовою оригіналу:
В самом деле, выражаются иногда про “зверскую” жестокость человека, но это страшно несправедливо и обидно для зверей: зверь никогда не может быть так жесток, как человек, так артистически, так художественно жесток,
– Іван Карамазов про жорстокість людини.
Тому Святому отцю не варто вдавати прозріння та дивуватися жорстокості росіян – так було завжди. Ба більше, так буває завжди під час агресивної війні, а саме цим займається Росія протягом свого існування.
Апеляція до літератури виглядає наївною. Достоєвський нині зовсім не надихає росіян. Адже там багато тексту і складних сенсів. Так, він має статус “скрєпи” та є у шкільній програмі в Росії, проте, мало хто його читав, ще менше – тих, хто зрозумів.
Це складні тексти дуже важко (якщо взагалі можливо) зрозуміти дітям (до речі, “Дон Кіхот” у 5 чи 6 класі – таке ж знущання). У підсумку вони щось десь чули про “чоловіка, який вбив стареньку сокирою”, або спалені в каміні гроші та іншу “чорнуху”.
Час читати та розуміти Достоєвського приходить, коли людина стає дорослою, але тоді росіяни вже або сидять у колонії, або спиваються від безперспективності буття, або йдуть на війну проти України. Тому з усієї так званої “великої російської літератури” в цієї людини в голові залишається хіба що “Му-му”. Власне, цим, за бажання, можна пояснити покірність абсолютної більшості росіян владі. Ну, або ж словами Достоєвського: “Человек есть существо ко всему привыкающее“. Чим не слоган для сучасної Росії?
На відміну від тих, кого зараз женуть на забій в Україну, російська влада Достоєвського читала та зробила свої висновки. Проте, ці недалекі у своїй більшості колишні КГБшники (чи як про них писав Федір Михайлович в “Ідіоті”: Ограниченному “обыкновенному” человеку нет, например, ничего легче, как вообразить себя человеком необыкновенным и оригинальным и усладиться тем без всяких колебаний) не звернули увагу на нечислені гуманістичні посили, натомість возвели в абсолют смакування Достоєвським жорстокості. Цим повторили шлях інших фанатів письменника –чорносотенців і майбутніх “православних фашистів”.
…хозяин земли русской — есть один лишь русский (великорус, малорус, белорус — это всё одно) — и так будет навсегда,
– Достоєвський, щоденниковий запис за вересень 1876 року.
Власне, Достоєвський був предтечею “руского міра”, а нинішні слова Путіна про те, що українців не існує, валсне навіяні Достоєвським, щоправда, через посередників –філософа-фашиста Ільїна, інтелектуала-фігляра Суркова та олігарха-містифікатора Ковальчука.
Чому Ватикан помиляється знову й знову
Для Ватикану це не перший скандал через війну в Україні. Папа Римський і до цього робив абсолютно дикі заяви. Особливим шоком стала спроба “примирення” росіян та українців на Великдень, коли за задумом Святого престолу українка разом з росіянкою мали пройти хресною ходою у Колізеї. І пройшли – попри протести українських дипломатів і вірян.
Святі отці не хочуть розуміти суті подій. Вони чомусь вірять, що примирення можливе тоді, коли Росія і росіяни щодня, щогодини вбивають українців – дорослих і дітей, знищують міста та за ціль ставлять створення гуманітарної катастрофи в Україні. Цього не зупинити молитвою, власне, і ніколи не можна було зупинити, навіть в часи Папи Григорія Сьомого, коли понтифік міг відлучати від лона церкви імператорів і прямо впливати на політику.
З іншого боку, в ті часи Святий Престол міг оголосити Хрестовий похід проти ворогів церкви. Погодьтесь, невеличкий Хрестовий похід проти всесвітнього зла не завадив би і нині. Але спершу Папа має дізнатись, що примирення не буває без покаяння, а росіяни –зовсім не “великий народ”, адже великих народів не існує, всі люди рівні, зокрема, перед Богом, проте, Раб рабів божих чомусь про це вкотре забув.
Джерело
