Bohdan Kutiepov
Вчора евакуювали пораненого батька.
Він стогнав. Не стільки від поранення, скільки від душевного болю, тому чоловікові медики вкололи сибазон і відправили на госпіталь. Сьогодні на точку перегрузки привезли тіло його сина. Воювали пліч-о-пліч, помер у батька на очах, не переживши евакуацію. Там поранення в голову, після такого не виживають. 31 рік, з Одещини. Імен не пишу, бо раптом рідним ще не повідомили…
Загиблий лежав довго біля нас у білому мішку, а перед тим, як везти його в морг – під’їхали на пікапі чотири побратими. Попрощатися. Таке бачив уперше. Один, із українсько-грузинським шевроном, попросив розстібнути мішок, потім тримав убитого за плече і щось зосереджено шепотів, мабуть, молився. Встав, сказав: “дякую, мужики”.
Наостанок мої медики зняли з пальця небіжчика золотий перстень і віддали побратимам, – бували раніше ексцеси в моргу. Одну “беззубу” ловили на мародерці не раз, відкриті кримінальні справи, але з моргу досі не звільняють, бо в неї, бляха, восьмеро дітей. Але це вже зовсім інша історія.
