Юра Таран
Що було у люльці у козаків?
Козаки не часто відмовляли собі у розвагах: горілочка, мед-пиво, а особливо люлька. Чого тільки вартий опис Тараса Бульби у Гоголя, коли той шукав кляту свою люльку. Що цікаво, цей образ не вигаданий, а створений за реальним прототипом. Також свідчення іноземців, яким пощастило побувати на Січі, підтверджують пристрасть козаків до тютюну.
Одним з дослідників цього явища був Анатолій Пастернак, який написав книгу «Козацька медицина» (2001 року видання). Так от він каже, що тютюн в ті часи був задорогий для повсякденного застосування, тому до невеличкої його кількості додавали наші рідні трави, яким були властиві цілющі дії: вони покращували сон, травлення, пом’якшували вплив середи на нервову систему. Серед цих трав, вважає дослідник, були м’ята, материнка, полин, дуб, терен та багато інших, не менш цікавих, складових.
У кожної з цих трав були свої властивості. Наприклад, материнка заспокоювала.
М’ята додавала суміші приємний запах, тому її частіше домішували до складу нюхального тютюну.
Біль у суглобах полегшував тирлич.
Терен, зокрема його листя, дуже добре очищував кров при пораненні. Його ще називали тоді антоніїв вогонь.
Тирсу особливо полюбляли дозорці за те, що вона посилювала зір.
Полин знищував чорні думки у голові козака.
Чаклун-трава додавала впевненості козакам, тому що мала ефект легкого наркотику.
Антисептичну дію мав падуб.
Буркун додавався для того, щоб забути всі лихі події останнього бою, а крім того ще й як засіб проти ревматизму.
Молодиці також знали, що і як треба застосувати, щоб отримати потрібний результат: варто підсипати до тютюну обранця любистку, як козак починав зацікавлено поглядати в бік тієї молодиці, і кохання розцвітало буйним цвітом. І більш практична дія любистку в його антисептичних властивостях та як засобу, знімаючого пухлини.
Тепер ми бачимо, що чистого тютюну козацька люлька і не бачила.
Якщо ми звернути увагу на буркун, то можна побачити, якою цікавою може бути ця трава. Він знижував прояви судом у разі охолодження, тому рибалки також застосовували його, коли вирушали в путь. Був і побічний ефект – виникнення марень та галюцінацій.
Але козаки знали про це. Можливо, саме через це знання і курили перед боєм, щоб відчути легкість, відчайдушність, не так гостро відчувати біль та і взагалі бути більш войовничими.
А сам тютюн, як і його назва, прийшли до нас із Турції, де він так і зветься. Саме турки держали руку на важливих торгових шляхах у Середземному морі, якраз у час появи тютюну в Європі. Торгові судна чи військові завезли його – невідомо, адже міг бути він і на тих, і на інших. І вірогідніш за все, що саме османці адаптували цю іспанську примху і принесли її і на наші землі.
Але звичка звичкою, а й культура паління виробилась у наших чоловіків. Козаки ніколи не палили у хаті, чи у курені, та що там – навіть у землянці. Вони признавали, що там Бог, тому не можна. Там висіли ікони. І саме тому дим не скупчувався у закритому приміщенні і не виїдав очі та легені.
А коли хочеться запалити – то скільки свіжого повітря на вулиці, то так і виходило, що надворі козаки проводили більшу частину свого часу. Починаючи з ранньої весни та закінчуючи глибокою осінню вони навіть спали надворі. Тримали тютюн в маленьких гарбузянках, що називались діжечки, турчанки, і в них з часом тютюново-трав’яна суміш міцніла, твердішала, але була весь час суха і не пліснявіла. Не зрівняти з сучасними папіросами та цигарками. До того ж, люлька часто загасала, а козак мав час подумати: а чи не занадто вже багато він спалив. Дуже зручно і для здоров’я, і для гарбузянки.
Але то все умови, а от сам тютюн – він тримав половину загадки. Оригінальний турецький був не завжди доступний із-за дороговизни, тому не завжди придбавався за гроші. Було й таке, що шабля допомагала розжитись дефіцитом, або пороги, через які без мита – в даному випадку тютюну – не пройти.
Так і почалося, що тютюн був зовсім в невеликій кількості, а решта – то все наше, рідненьке: трави деревій, чебрець, полин, м’ята, навіть будяк.
